ЦІВКА

ЦІ́ВКА, и, ж.

1. Тонкий струмінь води або якої-небудь рідини. Держачи чайник трьома пальцями і підіймаючи його високо над стаканами, вона розтягувала золоту, пахучу цівку чаю, ніби гралася своєю роботою (Н.-Лев., I, 1956, 200); Зазолотилась на світлі тонюсінька цівка олії — полилася з тоненької шийки в капусту (Збан., Єдина, 1959, 30); З рипінням в’їжджала схилом мису водовозна діжка, розхлюпуючи кришталеві цівки води (Тулуб, В степу.., 1964, 305); Проворно працюють молоді дівочі руки. Білі цівки струмують у дійницях, клекочуть шумовинням (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 69); Видно добре, як розтоплюється метал і сповзають на дно вагранки розтоплені тягучі цівки (Шиян, Магістраль, 1934, 353); // Безперервний потік сипкої речовини. Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою, розбризкуючись золотистими зернами… (Кач., Вибр., 1953, 285); // Безперервний потік диму, повітря і т. ін. або неширока смуга світла. Із пашів [гармат].. вибухнули довгими цівками густі клубища білого диму й розіслалися по шляху широкими колами (Стар., Облога.., 1961, 35); Майнув [Хо] довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець, холодною цівкою вдарив у дерева (Коцюб., I, 1955, 149); Дах палав. Золота цівка лизнула віконницю раз, другий, зазирнула в світлицю вогняним оком (Тулуб, Людолови, I, 1957, 110); Розігріті ліси, теплі поля дихали по-весняному вільно, струмували в небо прозорими цівками марева (Гончар, III, 1959, 354); // Ряд якихось предметів або істот, що рухаються одна за одним. Застрекотіли ворожі кулемети, прорізуючи темряву цівками трасуючих куль (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 271); Наче потоки з схилів, пустилися з лісу рухливі цівки поспішаючих звідусіль комонників (Міщ., Сіверяни, 1961, 151); *Образно. — Отче Алоїзію, а де тепер єврейське царство? — Нема в них царства, дитино моя,— єлейно зітхнув старий Алоїзій, хитро вплітаючи нову отруйну цівку до своєї проповіді (Тулуб, Людолови, І, 1957, 150); // у знач. присл. ці́вкою, цівка́ми. У вигляді такого струменя. З середини скелі, з темної печери дзюрчала цівкою холодна вода й падала в кам’яний басейн (Н.-Лев., V, 1966, 153); Десь загорілося. Полум’я цівкою бризнуло в цистерни (Загреб., Європа 45, 1959, 259); Мічурін підвівся з землі й випростався. Був він у поросі й реп’яхах. Мокре волосся збилось жалюгідним клоччям, піт струмів з нього цівками (Довж., І, 1958, 451).

&́9671; Смикну́ти ці́вкою — випити алкогольних напоїв. Хотів [Еней] посліднім поділитись, Щоб до кінця уже напитись, І добре цівкою смикнув; За ним і вся його голота Тягла, поки була охота (Котл., І, 1952, 167); Ці́вкою [би́ти] — литися безперервним потоком. — Казали люди, що і його либонь бито.. Та так, кажуть, немилосердно, що аж кров цівкою… (Мирний, І, 1949, 319); Тіло звинулося, розправилось, ще раз звинулося, і весь час було чути поблизу тихе оте воркотіння: кров била цівкою з-під пахви (Гончар, І, 1954, 44).

2. текст. Шпулька для намотування ниток (у ткацькому човнику, прядці і т. ін.). От і роблю я. Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… Човник і ляда — ткачеві порада; Берди і цівки — ви хліб мій і сіль! (Щог., Поезії, 1958, 104); Любувався [Олексій], як мати вправно орудує ногами на підніжках, кидаючи руками то в один, то в другий бік човник з цівкою ниток (Цюпа, Три явори, 1958, 8).

Сука́ти цівки́ — намотувати на шпульки пряжу для ткання. — А на грядки вийду, полю — і воно тії. Або як сяду цівок сукать.., то воно дивиться-дивиться, а далі: — Мамо, а нуте, як воно, а дайте я, а дайте! (Тесл., З книги життя, 1949, 19); З-за прядки мати глянула, старенька й тиха. Долі Петрик цівки сукав (Головко, II, 1957, 20); Мати заставляла сукати цівки для човника (Минко, Моя Минківка, 1962, 57).

3. техн. Деталь передавального механізму циліндричної форми.

4. спец. Передня частина ложа рушниці, ручного кулемета і т. ін. З лави підіймається кряжистий Олександр Підіпригора.., винувато перекидає з руки в руку міддю полатану цівку старої берданки (Стельмах, II, 1962, 14).

5. розм. Стовбур дерева. Колись добрий садок висох, де-не-де стирчать цівки всохлих груш та яблунь (Мирний, IV, 1955, 136); Він чує, як рухається сік по цівках дерев (Чорн., Визвол. земля, 1950, 52); // Округла тонка деревина; жердина. Вона цілі дні листок до листка перекладала сіном турецький тютюн.. Якось вранці в щілину між двома цівками з клуні побачила його ж, свого Мирона (Стельмах, І, 1962, 323); // Трубчасте стебло рослини. Сокира рубонула, жалібно хряснула цівка калинова і впала стеблина, тремтячи листом (Гр., I, 1963, 336); Пшеничні цівки Пори липневої стинає гострий серп (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 205); *У порівн. Почала гладити по голівці хлопчика..— І його! — показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах… (Вас., І, 1959, 125); // Музичний інструмент, вигот. з такого стебла. Очеретяна цівка (очеретина) як музичний інструмент давно побутує на Україні.. Виготовляється очеретина дуже просто: з товстої, міцної і найдовшої між колінцями очеретини гострим ножем рівненько відрізують трубочку (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 50); [Юрасик: ] Я, Чугайстере, дарую вам денцівку, Мою грайливу бузинову цівку (Воронько, Казка.., 1957, 77).

6. анат. Трубчаста кістка ноги птахів, розміщена між голінкою і пальцями. Тіло первоптаха було вкрите пір’ям, передні кінцівки мали вигляд крил, до складу ноги входила видовжена цівка і чотири пальці (Зоол., 1957, 113).

7. розм. Ствол рушниці або іншої вогнепальної зброї. Придавив [Юріштан] цингель лівої цівки — підняв курок. Почав підіймати правий курок, натиснув цингель і — гримнув вистріл лівої цівки! Куля в’їлася десь у землю (Хотк., II, 1966, 289); // Передній отвір ствола такої зброї. Литка розігнув спину, випростався й рвонувся до одчинених дверей. Але, зустрівши цівку гвинтівки, він злякано став (Епік, Тв., 1958, 312); Так чи так — життя її пропаще. Вона нащупала своє серце і приставила.. холодну цівку нагана (Панч, В дорозі, 1959, 194).

8 діал. Рушниця. — Палиця в руці, цівка через плече, пищавка за поясом,— так я, небоже, щорана вирушав за вівцями (Фр., IV, 1950, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 223.

Цівка, ки, ж.

1) Стволъ дерева. Обчухрав гілля, тільки цівка зосталась. Увесь дуб почорнів од диму, кругом цівки роскидалися головешки. Стор. МПр.

2) = Ціва 1. Черк. у. 3) Шпулька для наматыванія нитокъ (въ ткацкомъ челнокѣ, самопрялкѣ, шпулері и пр.). Шух. І. 257, 258. МУЕ. ІІІ. 14, 15. Вас. 166, 167. См. Ціва 2. Щука-риба сукно ткала, а рак-неборак цівки сукав. Мет. 312.

4) Трубка. Вас. 205. У пневматичної машини дві цівки або дудки. Ком. II. 72.

5) Ружейный стволъ. Шух. І. 284. МУЕ. І. 229.

6) Дымовая труба. Угор.

7) Трубчатая кость въ ногѣ животныхъ: верхня цівка — выше колѣна, нижня цівка — ниже колѣна. Богод. у.

8) Плечевая кость. Конст. у.

9) Часть олійниці. См. Шух. І. 163.

10) мн. Цівки. Родъ ловушки для звѣрей: веревочныя петая, при которыхъ остальная часть веревки скрыта въ дерев. трубкѣ, чтобы пойманный звѣрь не могъ перегрызть веревки (Кубань). О. 1862. ІІ. 62.

11) Струя. Левиц. І. 294. Котл. Ен. IV. 20. Дощ іде, як відром Ілле, а зо стріх біжить, як цівкою. Ном. № 572. Кров цівкою б’є. Добре цівкою смикнув. (О сильно пьяномъ). Ном. № 11752. Ум. Ці́вочка. Пішла за ткачика цівочки сукати. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 431.