ЦЯЦЬКА

ЦЯ́ЦЬКА, и, ж.

1. Річ, призначена дітям для гри; іграшка. Павлусь і Лелія тихо линули понад юрбою і придивлялись до крамниць, там-бо у вікнах було виставлено багато всякого дива, там і ляльки, там і цяцьки, там і ласощі різні (Л. Укр., III, 1952, 490); А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок — ведмедик волохатенький (Забіла, Промені, 1951, 95); *У порівн. Перед ганком стала легенька повозочка, блискуча та гарненька, як цяцька (Н.-Лев., III, 1956, 217); Серпи, коси, вози, збруя — все трупом лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти (Вас., І, 1959, 130); // перен., розм. Те саме, що збро́я 1. — Принесеш цяцьку,— він рухнув вказівним пальцем, ніби натискав на курок,— а я тобі чоботи, за десять років не зносиш (Стельмах, II, 1962, 156); Підбігав [Смолюк] до діда та як схопить за карабін: — Здавай, здавай свою цяцьку (Мур., Бук. повість, 1959, 218); // перен., розм. Те, що є предметом розваги, утіхи і т. ін. Потім треба буде зібрати з молодіжі комісію для написання енциклопедії для народу по строго позитивній системі, вигнавши усякі цяцьки, попівство і ідилію (Драг., II, 1970, 461); [Xрапко (сам.. Вибира гроші на стіл): Ось вони, бач. Ось ті цяцьки, за котрі чоловік гадюкою в’ється, робиться нижче трави, тихше води… (Мирний, V, 1955, 139).

&́9671; Як (на́че, нена́че і т. ін.) ця́цька — про кого-небудь гарно вбраного, гарного; щось витончене, чепурне, подібне до іграшки. І теє, й теє замишляв [я], що б ще зробити, Щоб на зиму кожух і кобеняк пошити, Штани пістряві, пояс, шапку ще чумацьку, Себе на празник виставити щоб як цяцьку! (Укр. поети-романтики.., 1968, 264); На зеленому горбу, під старими дубами стоїть маленький палац.., неначе цяцька (Н.-Лев., III, 1956, 290); Ухопи́тися за що, як дити́на за ця́цьку — надзвичайно захопитися чим-небудь. — Ну, тоді палац спалимо, там не будуть жити вдови й сироти,— не кидав свого чоловік.— Дурний тебе, Левку, піп хрестив,— обурювався Лесь Якубенко.— Вхопився за ті сірники, як дитина за цяцьку, і носиться з ними, наче з писаною торбою (Стельмах, І, 1962, 613).

2. розм. Витончена, часто дорога річ (статуетка, вазочка і т. ін.), вживана для прикрашення приміщення. І в кімнатах у нас було гарно.. Було пані кам’яних цяцьок понаставляє, чарочок, мисочок з зеленого, з червоного скла (Вовчок, І, 1955, 258); Коли зрідка заходила хвиля весела чи сердита, вона [Лукія] ліпила з глини.. кумедні та химерні постаті.. На всі ті череп’яні цяцьки й витріщався Михайлик (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 181); Деякі майстри, пориваючи з високими традиціями народної художньої культури, почали створювати дешевенькі цяцьки, розраховані на міщанські смаки (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 64); // Жіноча прикраса. — Постривай,— каже [сотниківна],— чоловіче, не руш мого убрання, нехай отак побачить мене мій коханий; а як вернусь від його, то сама тобі віддам отсі цяцьки! (Стор., І, 1957, 41); — Мені, Федора, бабські сережки потрібні,— крутнув пальцем [Супрун] навколо вуха. — Тобі ж всяку всячину приносять люди. То, може, й така цяцька знайдеться (Стельмах, II, 1962, 122); [Михайло:] Обвішалася [Поліна], як та ялинка, усякими цяцьками, і тут, і тут (Собко, П’єси, 1958, 336); // Блискучі прикраси на одягу. Так зате ж кожух я вволю Крейдою наб’ю, Мережками і цяцьками Береги прош’ю [прошию] (Щог., Поезії, 1958, 114); Поскупивсь ти цяцьки Прислать на свитину,— Присилай же гвіздки Забить домовину! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 156); *У порівн. Капітан сидів поважно й міцно, а ордени його вилискували на світлі, як цяцьки золотом гаптованого мундира (Ю. Янов., II. 1958, 115).

3. перен., розм., ірон. Те саме, що ця́ця 4. [Олекса:] Чого ти пнешся? Думаєш — злякаюсь? Знаєм., що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці..! (Вас., III, 1960, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 257.

Цяцька, ки, ж. Игрушка. Дурному і лубок цяцька. Ном. № 6496.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 440.