ЦУРОЧКА

ЦУ́РОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до цу́рка. Охота мене взяла: ану ж до чого я дограюся? Хоч поверну все, хоч… Одним словом, відкрутив я останню пувичку [гудзик] від штанів і застебнувся дерев’яною цурочкою (Мик., Повісті.., 1956, 24).

&́9671; До цу́рочки — те саме, що До цу́рки (див. цу́рка). Зирк — горить! І, батечку! Як обхопило [полум’я] — Усе до цурочки згоріло (Гл., Вибр., 1957, 64); [Xаритон:] Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив? [Кирило:] До цурочки, дощенту!.. (Кроп., II, 1958, 11); Ні цу́рочки — зовсім нічого. Вони ж пильнують, щоб у саду не було ні смітинки, ні цурочки (Скл., М. Щорс, 1938, 22); По цу́рочці — по маленькому шматочку.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 251.

Цурочка, ки, ж. Ум. отъ цурка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 438.