ЦИРУЛЬНИК

ЦИРУ́ЛЬНИК, а, ч., заст. Перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря (пускав кров, ставив п’явки і т. ін.). Цирульник, стрибаючи то ліворуч, то праворуч, підголював панські щоки і підправляв пишні невеличкі бачки (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 49); Від’їхали лікарі, цирульник склав свій інструмент пускати кров, розійшлися по селу бабки й знахарі (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 287); — І в Ізмаїлі-місті теж побував. Там мене турок у ногу влучив. Казав цирульник, що куля сама мусить вийти, а вона щось і досі сидить (Кочура, Зол. грамота, 1960, 40); *Образно. З женця, що зажинає при корені, глузують, що він «цирульник» (Смолич, І, 1947, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 218.

циру́льник — за старих часів — перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря (пускав кров, ставив п’явки і т. ін).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 631.