ЦВІТОЧОК

ЦВІТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до цвіто́к. Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки… Нема мого миленького, Плачуть карі очки! (Нар. лірика, 1956, 241); Підносить [рожа] високо тужні, бліді цвіточки й дивиться далеко, поза ясне сонце й синю блакить (Кобр., Вибр., 1954, 173); По обидва боки шляху без кінця і краю колосилися пшениці, оздоблені синіми волошками, рожевими цвіточками березки і білою кашкою (Панч, На калин. мості, 1965, 50); [Ярчук:] Ну, я ще нічого не встиг. Це тільки цвіточки. [Наталя:] А ягідки — попереду? (Мик., І, 1957, 408); *Образно. — Що, мій цвіточок? Паця лякала? Ось ми їй покажемо. Ну-ну-ну, погана паця. Ти нащо лякала нашого Тарасика? (Вас., II, 1959, 350); *У порівн. Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, .. а губоньки як цвіточки розцвітають (Кв.-Осн., II, 1956, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 189.

Цвіточок, чка, м. Ум. отъ цвіто́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 426.