ЦВІСТИ

ЦВІСТИ́, цвіту́, цвіте́ш, недок.

1. Розкриватися, розпускатися (про квіти). Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався (Шевч., II, 1953, 346); Скот пасеться в стерні. А ось гречка біліє — цвіте (Тесл., Вибр., 1950, 114); Цвіте липа й пахне неймовірно (Ю. Янов., II, 1958, 193); Пам’ятаю, казала моя мати: — Цей світ, як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде! (Довж., І, 1958, 330); * Образно.— Дурний піп — дурна його й молитва,— не витримав Яків Данько.— В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано (Стельмах, II, 1962, 109); // Мати квіти, вкриватися квітами, цвітом. Тут і село якраз. Біліють хати, цвітуть городи (Вовчок, І, 1955, 95); Як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте (Гл., Вибр., 1951, 65); А луг цвіте. А далина синіє. Кує зозуля щедро у гаю (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 14); Степ уже цвіте де-не-де (Гончар, II, 1959, 69).

$ Пи́шним цві́том (кві́том) цвісти́ див. пи́ший.

2. перен. Виділятися яскравою барвою, світитися яскравим світлом. Сів [Кирило] на порозі і закурив.. Червоний вогник цвів серед ночі, як квітка щастя (Коцюб., II, 1955, 209); Цвіте рубін кремлівських зір Огнями найяснішими (Нех., Ми живемо.., 1960, 71); Він бере її за руки і крізь ранішнії луки Вдвох вони додому йдуть. В небі райдуги цвітуть (Перв., Казка.., 1958, 58); Червоний стяг цвіте над нами, І буде так мільйони літ (Сос., II, 1958, 406); Вогонь то здіймався, то падав, неначе дихали груди, розкидався снопом, розпливався туманом, і цвіли хмари на небі, неначе троянди (Коцюб., II, 1955, 68); // Про велике скупчення вогнів, барвистого одягу, прапорів і т. ін. Уже цвіли на вулицях вогні, а ми повільно йшли собі з вокзалу (Голов., Поезії, 1955, 170); Ніби на гравюрі Хокусаї, Ліс грабовий золотом цвіте (Рильський, III, 1961, 315); На майдані цвіли хустки (Збан., Переджнив’я, 1960, 324); Прощавайте, ждіте волі,— гей, на коні, всі у путь! Закипіло, зашуміло — тільки прапори цвітуть… (Тич., І, 1957, 56); *Образно. Як патока, так річ у неї на губах, І сміх її цвіте, мов мак, що на грядках (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42); Його душа, до смерті молода, Цвіла в книжках — у квітах пурпурових (Рильський, II, 1960, 109).

3. перен. Бути в розквіті сил, молодості, вродливим (про людину). В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Шевч., II, 1963, 51); Є такі люди, що.. цілий вік цвітуть то молодою дівочою красою, то розкішною повною молодичою, то якоюсь старечою красою (Н.-Лев., І, 1956, 129); — Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марно пропадеш! (Л. Укр., І, 1951, 324); [Хмельницький:] А ти, Соломіє, все кращаєш. [Кривоніс:] Це від кохання так цвіте (Корн., І, 1955, 261); Жили, цвіли, сміялися, любили Веселі хлопці — молодість сама (Рильський, III, 1961, 279); Із-за вагончика вийшла дівчина в ситцевому платтячку, мабуть, ровесниця Ліні, тільки куди міцніша, здоровіша за неї,— з вогню та з сонця вся! Так і цвіте вся здоров’ям, налите тіло горить смагою (Гончар, Тронка, 1963, 186); // Про вияв здоров’я на обличчі людини. Його обличчя, що недавно ще цвіло свіжим рум’янцем, було жовте (Фр., VI, 1951, 286); Мужчини сивими стали з морозу, а обличчя жінок цвіли, як мак (Коцюб., II, 1955, 184); На всі щоки її по-весняному цвів густий рум’янець (Коп., Лейтенанти, 1947, 171); // Про вияв радості, щастя, задоволення, замріяності на обличчі людини (в усмішці, очах і т. ін.) З вікна учительської на дітей дивилася Серафима Петрівна, і її зморщене обличчя цвіло від радості (Панч, Іду, 1946, 122); В очах у неї, у всьому виразі обличчя цвіло щастя… (Гур., Життя.., 1954, 334); Тетяна сиділа задумана, уші палали, як цвіт королевий, а в очах цвіли, як золотий світанок, ті мрії, що впину їм немає (Вас., II, 1959, 83); Над столами схилились обличчя, в вікна цеху вечірня ртуть… Тільки шелест паперу ритмічний, тільки зорями очі цвітуть… (Сос., І, 1957, 489); Очі в Романа Петровича блискотіли, на обличчі цвіла привітна, захоплена посмішка (Коз., Сальвія, 1959, 71).

4. перен. Успішно розвиватися; процвітати. Вийду в сонячні поля, На долину гляну, Там цвіте моя земля Од Дніпра до Сяну (Мас., Побратими, 1950, 8); Цвіте життя, красується природа, липневий день над горами сія (Гонч., Вибр., 1959, 132); Цвіте дружба народів, як море переливаючись через границі (Рильський, III, 1956, 50); Мужай, прекрасна наша мово, Серед прекрасних братніх мов, Живи, народу вільне слово, Над прахом царських корогов, Цвіти над нами веселково, Як мир, як щастя, як любов! (Рильський, III, 1961, 304); // Про людські почуття, думки і т. ін. [Ганна:] За клопотами чи знайдеться час баблятися ще з якимись думками?.. Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав’яли… (Кроп., II, 1958, 21); І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум (Тич., І, 1957, 14); Серце тихим привітом цвіте… (Сос., І, 1957, 208).

5. спец. Змінювати забарвлення внаслідок масового розвитку мікроорганічних водоростей (про водойми); укриватися пліснявою, цвіллю. Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка (Мирний, І, 1949, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 187.

Цвісти, ту, теш, гл.

1) Цвѣсть. Моли цвіте біб, тоді тяжко о хліб; а як мак, то не так. Ном. № 10141. Моє цвіте, а твоє гниє. Мнѣ удача, а тебѣ нѣтъ. Св. Л. 178. Військо йде, як мак цвіте. Ном. № 4208.

2) Плѣсневѣть. У коморі хліб почав цвісти.

3) Покрываться красною или пузырчатого сыпью (о ребенкѣ). Дитина цвіте. Мил. 32.

4) Ні́хті цвіту́ть. На ногтяхъ появляются бѣлыя пятнышки. У кого ніхті цвітуть, той має щастя. ЕЗ. V. 187.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 425.