ЦВІРКАТИ

ЦВІ́РКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Те саме, що цвірі́нькати 1, 2. — Ви, мабуть, знаєте, що панна Маня й доктор виїжджають позавтра вже зовсім! — Знаю!.. В нас про це навіть горобці цвіркають (Коб., III, 1956, 240); Цвіркає у запічку цвіркун (Кол., Терен.., 1959, 19); В полі, замість лагідних цвіркунів, цвіркали налазливі кулі й вищала шрапнель (Кач., I, 1958, 395).

2. розм. Спльовувати крізь зуби; чвиркати. Це був Пувичка. Його голос, і навіть чутно, як він у темряві цвіркає крізь зуби слиною (Мик., Повісті.., 1956, 139).

3. розм., рідко. Те саме, що цві́кати.

&́9671; Цві́ркати в о́чі (в ві́чі) — те саме, що Цві́кати в о́чі (в ві́чі) (див. цві́кати). Дорікав так Ковалеві рід увесь. А за родом і господарі поважні ковалівські в очі цвіркали (Кач., II, 1958, 108); Докію вони щодня заставляли йти на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі, що не ходять у поле (Кучер, Прощай.., 1957, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 186.

Цвіркати, каю, єш, гл.

1) = Цвірчати. Птах цвіркат. Вх. Лем. 480.

2) Плевать сквозь зубы.

3) Чѣмъ либо досаждать. То та гадина мені в очі цвіркає.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 425.