ЦВЕНЬКАТИ

ЦВЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Те саме, що цвірі́нькати 1. *Образно. Я стою. Небо птицями цвенька (Сос.,I, 1957, 123); А день від куль співа і цвенька, зітхає гулами гармат (Сос., II, 1958, 443).

2. Розмовляти чужою мовою, в якій чуються звуки «ц», «дз». Сміються та лають [землячки] Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили По-німецькій [по-німецьки] (Шевч., І, 1963, 250); — От і почав Хоцінський до мене вчащати; .. а як прийде до мене в гості, в’ється коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки, цвенькає до їх по-польській [по-польськи] (Н.-Лев., І, 1956, 125); — Чуєш? — шепнув Чаров,— німці цвенькають (Минко, Вибр., 1952, 321); // Говорити швидко, багато; молоти, патякати. [Деркач:] А хто ж ото цвенькав, що титар почастує київською старкою? (Кроп., V, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 184.

Цвенькати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] цвенькнути, кну, неш, гл. Говорить, сказать на чужомъ языкѣ, въ которомъ слышатся звуки ц, дз, — о полякахъ, бѣлоруссахъ. К. ДЗ. 34. Лях цвенькати уже не буде. Котл. Ен. IV. 10. По лядські цвенькала. Св. Л. 54. Кортить литвинка, коли не цвенькне. Ном. № 5012.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 424.