ХОРОВОД

ХОРОВО́Д, у, ч. Досить поширений старовинний, перев. слов’янський масовий народний танець, учасники якого ходять по колу з піснями, виконуючи певні рухи, підпорядковані драматичній дії; танок. Хлопці заграли на гуслях, на сопілях [сопілках], ударили бубни, і знову молодь закружляла у хороводі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 522); До нашого часу в побуті народу збереглись хороводи, що відображають працю і дозвілля трудящих (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 41); *Образно. Берізки вберуться в зелені плаття І підуть в гучнім хороводі по полю (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200); Там, далеко, огнів хороводи засвітились в небеснім гаю (Сос., II, 1958, 15); *У порівн. Весь парк, гомінливий, тисячобарвний, ішов хороводом (Гончар, Земля.., 1947, 3); // збірн. Учасники такого або подібного танцю. Скрізь розцвіли новорічні ялинки. Круг них, золотистих, Струнких од природи, Кружляють веселих дітей хороводи (С. Ол., Вибр., 1959, 162).

Води́ти хорово́д див. водити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 127.

хорово́д — старовинний, перев. слов’янський масовий народний молодіжний танець, учасники якого ходять по колу з піснями, виконуючи певні рухи, підпорядковані драматичній символізованій дії; танок; перші весняні хороводи розпочиналися за тиждень перед Великоднем і тривали до настання хліборобської пори; другий цикл розпочинався від Зелених свят і закінчувався приходом зими; взірцевими весняними хороводами (див. ще весня́нка) були «Подоляночка», «Жучок», «Шум», «Білозорчик», «Зайчик», пор.: «Десь тут була Подоляночка, десь тут була молодесенька. Тут вона впала, до землі припала, Сім літ не вмивалась, бо води не любила… Ой, встань, встань, Подоляночко, Умий личко, як ту шкляночку, Візьмися у боки, поскачи трохи… Пливи до Дунаю, бери дівку скраю…»; призначення хороводу — сприяння руху сонця, тому ведення кола відбувається за ходом небесного світила, наприклад, зі співом: «Гори, гори ясно!..»; в Українських Карпатах давні хороводи називаються гагі́лками.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 622.