ХОПИТИ

ХОПИ́ТИ¹, плю́, пиш; мн. хо́плять; док., перех., діал. Схопити, ухопити. Хопивши її другу руку, став [Семен Іванович] пильно приглядатись їй у оченьки, усе допитуючись: — Скажи, так ти мене любиш́ (Кв.-Осн., II, 1956, 333); Пан професор хопив крейду і з розмахом написав насамперед на таблиці величезну п’ятку (Фр., І, 1955, 242); Хлопець хопив кусень пирога, заїдав смачно, підскакував на одній нозі по світлиці (Ков., Світ.., 1960, 7).

◊ Хопи́ти за се́рце — те саме, що Ухопи́ти за се́рце (див. ухопи́ти). Мендлева похвала хопили його за серце (Фр., VIII, 1952, 385).

ХОПИ́ТИ², пить, док., безос., розм. Те саме, що ви́стачити 1. А я розведу водою чорнило, щоб надавше хопило, малюю, пишу (Тесл., З книги життя, 1949, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 124.

Хопити, плю, пиш, гл. Схватить. Хопив ніж і верг ним. Гн. II. 12. Ілаш хопив мене за руку. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 409.