ХОДКА

ХО́ДКА, и, ж.

1. розм. Поїздка з поверненням на вихідне місце з метою доставки вантажів, пасажирів і т. ін. Оце сповіщаємо, що ми зробили ходку на німецькій штабній машині по місцевості, яка знаходиться під ворогом (Ю. Янов., І, 1954, 63); Погоничі йшли біля возів, і це порадувало Зарубу. Жаліють скотину, під гору всі з возів позлазили. Молодець Колода. Мабуть, уже п’яту ходку роблять (Кучер, Трудна любов, 1960, 225).

2. діал. Дорога (у 3 знач.). Вийшли ми так якось уранці, по зорі.. да так і повіялись битим шляхом у далеку дорогу, у старечу ходку (Морд., І, 1958, 44).

3. діал. Валка. А що ходка чумаків не одна наверталась на очі, то втішно мені було добре слово почути: «магайбі!» або дороги розпитаться (Вовчок, І, 1955, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 110.

Ходка, ки, ж.

1) Путь. Ночуй з нами прочанами…. а завтра, як на світ благословиться — і у ходку. Морд. Пл. 25.

2) Переходъ. Як піду, то в одну ходку дійду до Харькова, бо ніколи спочивати. Зміев. у.

3) Партія, группа, обозъ. А що ходка чумаків не одна наверталась на очі, то втішно мені було добре слово почути: Магай-бі! МВ. І.

4) Хо́дкою. Шагомъ. Ми скрізь ходкою їхали. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 407.