ХОДЖЕНИЙ

ХО́ДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до ходи́ти. Показалася й стежечка свіжо ходжена (Ле, Клен. лист, 1960, 279); Кінчалися просіки, наставали дикі, ще не ходжені місця, пробиратись ставало дедалі важче (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 90); Ліда поверталася знайомими, сотні раз ходженими дорогами і стежинами (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34); // безос. присудк. сл. хо́джено. Проз Демкове дворище була стежка через балку. Хоч і не часто там ходжено ввечері, та все ж Демко повів дівчину (Гр., І, 1963, 410); Боже, скільки разів ходжено цими тротуарами — в сльоту й ожеледь, в спеку й зливу, вдень та пізньої ночі! (Ю. Янов., II, 1954, 65).

2. у знач. прикм. По якому багато ходили; утоптаний (про дорогу, стежку). Надіявся [Андрись] добратися до якоїсь ходженої дороги — може б, вивела його в село (Гжицький, Опришки, 1962, 189); — Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (Мур., Бук. повість, 1959, 206); // перен. Який багато ходив; бувалий. — З таких, як я, й починати слід було б. Старі, ходжені солдати — знаємо, як за віру, царя й отечество [вітчизну] вмирати (Юхвід, Оля, 1959, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 104.