ХМУРНІТИ

ХМУРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати хмурим, хмурішим. Хмурнів небозвід… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 32); Далекі далі — від хмари хмурніли і враз прояснились (Тич., І, 1957, 263); Хмурнів [Богун], непривітні думи глибокими зморшками спадали на чоло (Кач., II, 1958, 471); Роман Петрович нудився, хмурнів і, впавши в якесь напівзабуття, впивався поглядом у стелю (Коз., Сальвія, 1959, 103); На високому білому чолі вчительки лягає зморшка, на мить хмурніє обличчя (Цюпа, Назустріч.., 1958, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 99.