ХЛЯНУТИ

ХЛЯ́НУТИ¹ і ХЛЯ́ТИ, хля́ну, хля́неш; мин. ч. хляв і хля́нув, ла, ло; недок.

1. Дуже слабнути, худнути від недоїдання; знесилюватися, виснажуватися. — Ми вже так вихарчувались, що їмо самий хліб та цибулю, та й хліба до нового не стане.. Треба хлять, хоч і не хочеш (Н.-Лев., II, 1956, 188); *Образно. Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора́! (Сос., І, 1957, 66); Серце хляне від тривоги (Перв., II, 1948, 212); // Зменшуватися в силі, ступені свого вияву. Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у рутульців хляв і дух (Котл., І, 1952, 234); Свідомість меркла. Хляла воля. Мозок терп (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 287).

2. Безсило падати, опускатися. А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Сл. Гр.).

ХЛЯ́НУТИ², не; мин. ч. хляв і хля́нув, ла, ло; недок., діал. Литися. А вода хляне та й хляне (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 91.

Хлянути, ну, неш, гл.

1) = Хляти. Б’є…. аж рука хляне. Гн. І. 89.

2) Литься. А вода хляне та й хляне. Черк. у.

3) Хлынуть. З Василя кров так і хлянула, О. 1861. X. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 404.