ХЛЮПОТАТИ

ХЛЮПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ХЛЮПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до хлю́пати. Сталь біжить по жолобу, як вода, і хлюпоче, і грає, падаючи в глибокий ківш (Собко, Біле полум’я, 1952, 302); Надворі все ще лляв дощ і було холодно. В черевиках було мокро, хлюпотіла вода (Чорн., Визвол. земля, 1950, 34); За вікнами хлюпотів обложний, тихий дощ (Кач., Вибр., 1953, 449); Горілка в склянці хлюпотіла так, що аж на ліву руку мені полетіли бризки (Ю. Янов., II, 1954, 75); На сніжних вибоях трясеться авто, Хлюпоче по ямках зчорнілих проталин (Бажан, Роки, 1957, 247); *Образно. Колос б’є росою в очі, А нива хилиться, хлюпоче… (Стельмах, Шляхи.., 1948, 81); Хай хлюпоче пристрасть не остання З серця, наче з повного відра (Воронько, Коли я.., 1962, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 90.