ХЛЬОСТАТИ

ХЛЬО́СТАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех. Те саме, що хльо́скати. Що день, то неборак, знай, молиться все богу, Щоб швидше дівчину побачити небогу, І чулих воликів, знай., хльоста батогом, Поки опиниться перед своїм двором (Г.-Арт., Байки.., 1958, 46); Есесівець не підпускав нікого. Він з реготом хльостав жінку по руках і по голові (Хижняк, Тамара, 1959, 247); Запаска аж хльостала по ногах (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 178); В обличчя хльостав дощ, над лісом бив грім, стогнали сосни, під ногами плющало болото (Десняк, Опов., 1951, 84); Вночі ти йшов, і град тебе хльостав, І сніг, і злива гойно частували (Перв., І, 1958, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 93.

Хльостати, таю, єш, гл. Стегать. Антосьо хльостав різкою на городі. Св. Л. 138.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 403.