ХИМОРОДА

ХИ́МОРОДА, и, ж., заст.

1. Дивацтво, вигадка. [Павло:] Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетеся в ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки,— то такі ж жироїди в грунті! (Стар., Вибр., 1959, 180).

&́9671; Хи́мороди гна́ти: а) химерити; б) чаклувати. Я її раз поспитала на самоті: — У тебе єсть щось важке на серці? Скажи мені.— Тепер,— каже,— піст, дак чого ж химороди гнати! (Барв., Опов.., 1902, 109); Хи́мороду химоро́дити див. химоро́дити.

2. перев. мн. Те саме, що чаклу́нство. Хазяїн лежить у перинах і розказує їм: — Ви,— каже,— на одинця ніколи не нападайте. Один ніколи так спроста не поїде, а непремінно [неодмінно] з якими-небудь химородами (Барв., Опов.., 1902, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 59.

Химорода, ди, ж.

1) Причуда, капризъ.

2) Колдовство. Г. Барв. 326. Да й сміється вражий запорожець. А він химородою химородив. Сказано — каверзники. ЗОЮР. I. 79. З) химороди гнати. Причудничать; колдовать. Тепер, каже, піст, дак, чого ж химороди гнати? Г. Барв. 110.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 397.