ХИЖИЙ

ХИ́ЖИЙ, а, е.

1. Який їсть інших тварин (про звірів, тварин). Щоб вгамувати своє серце, Єремія звелів осідлати коня, скочив на його й полетів у степ оглядати своє добро, а потім блукав по діброві без діла, без думок в голові, блукав, як блукають хижі звірі, шукаючи поживку (Н.-Лев., VII, 1966, 120); Ой, стережися, польова пташко, знизу блискучих котячих очей, а згори бистрих пазурів хижих шулік! (Мирний, IV, 1955, 296); Кострубаті й присадкуваті верби.. чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазури у здобич (Коцюб., І, 1955, 308); Блідли зорі. На сході небо жевріло світанням. Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Шиян, Баланда, 1957, 113); // Характерний для такої тварини. Шуліка зорить на нього з-під неба здивованим хижим оком: хто ти є, що не заєць і не сайгак, а мчиш прудкіше за них? (Гончар, Тронка, 1963, 227); Справді, з котом було веселіше. Лаврін гладив його м’яку шерсть, прив’язував до нитки заячий хвостик і возив його по долівці, забавляючись хижими стрибками кота (Донч., III, 1956, 127); *Образно. Хиже море здалі гомоніло валами (Л. Укр., IV, 1954, 266); В круглих вогких ковбанях-ячейках стояли міномети всіх трьох рот. З’єднані в одну батарею, виструнчені в голодний, хижий ряд, вони набули особливо грізного промовистого вигляду (Гончар, III, 1959, 389); // перен. Подібний до хижака лютістю, жорстокістю, такий, як у хижака (про людину та її риси); лютий, жорстокий. — І звір такого не зробить, як ти зробив, і розбишака хижий!.. (Мирний, I, 1949, 406); Чим дальш підростав, тим гірш ставав я хижим, непокірним. Раз завівся я з батьком і убив би його до смерті, коли б чужі люди не оборонили його (Стор., I, 1957, 349); Він бачив перед собою полиск хижих очей, червоні й завзяті обличчя, роздуті ніздрі й білі зуби — і вся ця хвиля лютості раптом наскочила на нього, як морський прибій (Коцюб., І, 1955, 401); Раніше Мар’ян перед Глущуком своє хиже нутро маскував солодкими словами (Чорн., Визвол. земля, 1959, 205); Людина посміхалася, вишкіряючи жовті зуби, її маленькі очі блищали хижою радістю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 380).

2. перен. Який прагне наживи, жорстоко визискуючи кого-небудь, діючи як хижак (у 2 знач.). Про самого Чіпку гріх слово сказати! Та його хата низенька й тісна, його мати згорблена, стара, висушена гіркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкоші та на прибуток ласу натуру Явдошину (Мирний, І, 1949, 357); — А про цього Кикала ти, видно, знаєш не все. Він собі будинок будує. Поганого в тому.. немає нічого, але дуже він хижий і хутко збудувати хоче (Собко, Біле полум’я, 1952, 35); // В якому виражається зажерливість, користолюбство. Хижі очі зазирають, Пориваються до нас, І тому ми на сторожі Кожен день і кожен час (Укр.. думи.., 1955, 403); // Пов’язаний з грабежем, розбоєм. Уперед проти хижих порядків! Гине войник [воїн] чи здобич бере, Він стежки протира для нащадків,— Його діло ніколи не мре! (Граб., І, 1959, 395); В серцях відвага соколина, і гнів, і лють до хижих зграй (Сос., II, 1958, 188); // у знач. ім. хи́жі, жих, мн. Ті, що прагнуть наживи; зажерливі. Дужі! волю прекрасну віддайте… Ситі! землю господню верніть… Хижі! чулими, добрими станьте І в покуті гріхи замоліть… (Олесь, Вибр., 1958, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 53.

Хижий, а, е. Хищный. К. ЧР. 427. Хиже птаство. К. Іов. 59. Хижі орли. К. ЧР. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 396.