ХИБАТИ

ХИБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. перех. Рухати що-небудь з боку на бік або згори вниз; гойдати, хитати.

2. неперех. Не триматися на місці, гойдатися, хитатися. Полиця хибає — вже не стоїть (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 51.

Хибати, баю, єш, гл.

1) Колебать, шатать. Стоїть хибка над водою, хибає собою. Гол.

2) = Хибатися. Полиця хибає — вже не стоїть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 396.