ХВИЩА

ХВИ́ЩА, і, ж., розм. Сильний холодний дощ або великий сніг з вітром; снігова буря. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить… (Коч., П’єси, 1951, 213); Їхали вони довго, ще більше крутилися та петляли, все ніяк не могли втрапити, куди треба було. Зимовий день короткий — отож і ніч застала їх у полі, хвища знялася (Збан., Сеспель, 1961, 246); Були ж: зима й холодна хвища, Війни смертельний, злий удар… (Мал., Серце.., 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 43.

Хвища, щі, ж. Сильный холодный дождь или снѣгъ съ вѣтромъ. Там така хвища на дворі, шо й собаки поховались. Волч. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 393.