ХВИЛЮВАТИ

ХВИЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

1. перех. Надавати коливального руху воді, викликати хвилювання, хвилі. Шалений шторм хвилював морські води до самого обрію (Трубл., І, 1955, 153); // Хвилеподібно погойдувати, хитати рослини. Від заходу насувалася чорна хмара, душний вітер нахрапом бив об гори, хвилював комиш у плавнях (Коцюб., І, 1955, 177); Хвилює вітер лан широкополий, Виспівує в садах між верховіть (Дор., Тобі, народе.., 1959, 26).

2. неперех. Те саме що хвилюва́тися 1. тільки 3 ос., Ріка хвилювала. Вона.., здавалось, хотіла виступити з свого русла (Коб.. III, 1956, 430); Я бачив озеро внизу, Що хвилювало поблизу, Широке, довге — все як є (Граб., I, 1959, 408); Хвилюють лани золотії, Здається, без краю,— аж знову Бори величезні, густії Провадять таємну розмову (Л. Укр., І, 1951, 15); Він [туман] клубочився, хвилював у місячному світлі (Коз., Сальвія, 1959 108); Груди її сильно хвилювали, очі блищали, гнів був справдішній (Фр., II, 1950, 297); В долині лежав Бахчисарай, що хвилював, як море, рожевою черепицею (Коцюб., II, 1955, 141); // Рясно текти (про сльози). Він подививсь мені в вічі й подививсь на дочку… А в дочки сльози хвилюють…— Батенько! — промовила (Вовчок, І, 1955, 206).

Хви́лі хвилю́ють — хвилі розходяться, напливають одна на одну. Вітер розносив його [сонця] огненні паруси з однії полоси трави на другу,— мов золоті хвилі хвилювали по долині (Мирний, I, 1954, 281); Хвилюва́ти хви́лями — розходитися, напливати хвилями, у вигляді хвиль. Гляне Чіпка… То ж не вогонь, то людська кров хвилями хвилює… (Мирний, І, 1949, 310); Вода чиста, як сльоза, хвилює срібними хвилями (Кобр., Вибр., 1954, 170).

3. перех. Робити неспокійним кого-небудь; турбувати, бентежити. За сніданням Артем та Христя мало розмовляли. Про абищо не хотілось, а про те, що найбільш обох хвилювало зараз, ніяк було при матері (Головко, А. Гармаш, 1971, 540); Василь, що хвилював дівчат блиском своїх очей, вів плуга по другий бік поля (Панч, II, 1956, 478); Щоб заздалегідь не хвилювати матір, Ляля поки що не казала їй про свій твердий намір залишитися в Полтаві (Гончар, IV, 1960, 43); // Викликати інтерес у кого-небудь, цікавити, не лишати байдужим когось. Поза життям і поза правдою нема літератури, нема мистецтва. Коли письменник лише пасивно споглядає життя, то він не може створити речі, які б хвилювали читача, будили в ньому думку (Рильський, IX, 1962, 184); Сірий нудний твір, який не хвилює вас, це — поганий твір (Донч., VI, 1957, 585); Питання виховання дітей, радянської молоді завжди хвилювали Горького (Вітч., 3, 1968, 136); // Викликати велике піднесення. Згадав [Аркадій Петрович] одразу, як гула радісно сходка, коли він пояснив їй права народу на землю. Се завжди його хвилювало, і по розмові почував він бадьорість і апетит (Коцюб., II, 1955, 383); Ленінські декрети про мир, про землю — ось уже другий місяць день у день хвилювали Вітрову Балку (Головко, А. Гармаш, 1971, 436).

&́9671; Хвилюва́ти кров див. кров; Хвилюва́ти уми́ (почуття́ і т. ін.) — глибоко впливати на розум, почуття людини. Революційні заклики Шевченка хвилювали уми й збуджували волю до боротьби тисяч людей (Слово про Кобзаря, 1961, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 39.

Хвилювати, люю, єш, гл.

1) Волноваться, бѣжать волнами. Хвилює річка. Трави у степу хвилюють на просторі. К. Псал. 211.

2) О слезахъ: дрожать на глазахъ. Він подививсь мені в вічі і подививсь на дочку. А в дочки сльози хвилюють. МВ. ІІ. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 391.