ХВИЛИНКА

ХВИЛИ́НКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до хвили́на. Ти сказав мені: — Мати пішли… Скоро будуть… За дві хвилинки… (Рильський, І, 1960, 200); То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Вовчок, І, 1955, 143); Врешті вона зводить на мене оці — і ми хвилинку дивимось, як два вороги (Коцюб., II, 1955, 250); Коли Данило вже сів у сани, щоб їхати, Віра гукнула почекати хвилинку (Головко, А. Гармаш, 1971, 552); // у знач. присл. хвилинкою. Зараз же, швидко, миттю. Сама [Христя] скора, та й дрова —не солома,— хвилинкою страва поспіла (Мирний, III, 1954, 149).

&́9671; Ві́льна (за́йва) хвили́нка — те саме, що Ві́льна (за́йва) хвили́на (див. хвили́на). Вона, видно, теж вибрала вільну хвилинку, щоб прийти сюди (Собко, Біле полум’я, 1952, 13); За (че́рез) [яку́сь] хвили́нку — те саме, що За (че́рез) [яку́сь] хвили́ну (див. хвили́на). Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилинку Харитя трохи відійшла (Коцюб., I, 1955, 18); І (й) на хвили́нку [о́ком] не змигну́ти див. змига́ти; І (ні) хвили́нки [нема́є, нема́, не було́, не бу́де] — те саме, що І (ні) хвили́ни [нема́є, нема́, не було́, не бу́де] (див. хвили́на). Переночувавши — поїхали в Соренто.., де пообідали., а звідти на Капрі і на обід до Горького. Так що на лист не було і хвилинки (Коцюб., III, 1956, 326); На [одну́] хвили́нку — те саме, що На [одну́] хвили́ну (див. хвили́на). Стала вона прохати соцького, щоб пустив до сина..— Я на одну хвилинку, мій голубе! — молить Мотря (Мирний, І, 1949, 292); Я мусив на хвилинку зіскочити з воза й поспитати, де штаб (Досв., Вибр., 1959, 43); [Ольга:] Заходила Марія на хвилинку, але знову побігла (Голов., Марія, 1936, 8); — Федоре Івановичу, на хвилинку! — покликав він Бондаренка (Головко, II, 1957. 467); Почека́й (пожди́, зажди́, зачека́й і т. ін.) хвили́нку — прохання трохи почекати. — О-ох! — простогнав нарешті Шевченко.— Почекай хвилинку. Ніяк не уженуся за тобою. Дуже мені ноги болять (Тулуб, В степу.., 1964, 161); [Річард:] Пождіть хвилинку. Белло, де мій віск? (Л. Укр., III, 1952, 11); — Заждіть хвилинку,— дівчина так само, не кваплячись, пішла в другі двері і зникла за ними (Стельмах, II, 1962, 157); [Одну́] хвили́нку — те саме, що [Одну́] хвили́ну (див. хвили́на). — Терентію, іди-но сюди… Хвилинку.. Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (Довж., І, 1958, 478); [Люба:] Я зараз, зараз, товариші! Одну хвилинку (Мик., І, 1957, 450).

2. заст. Секунда. Вагадло приробили аж у ХVII віці. Тоді також поділили годину на 60 хвиль, а хвилю на 60 хвилинок (Коцюб., III, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 38.