ХВАТОНУТИ

ХВАТОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., однокр., розм. Підсил. до хватну́ти. Кінь мітив на ногу малого. Може, не так хотів гризнути, як злякати.. А може, й хватонув би за маленьку литочку — хто знає (Загреб., Диво, 1968, 36); // З розмаху, з силою вдарити. — Валю, обережніше! — почувся застережливий і стурбований Марійчин голос.— Ти підрізало стебло.. Замріялась, що хватонула ножем по живому? (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 664); // Поспішно, наспіх захопити, зачерпнути, проковтнути що-небудь. «Пішла чарка за чаркою, от і хватонув зайве. Наговорив щось невлад» (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 35.