ХВАТКИЙ

ХВАТКИ́Й, а́, е́, розм.

1. Здатний добре хапати, захоплювати що-небудь. Хваткі пальці; *Образно. Хваткий, нервовий, він [вітер] невгамовно шугав і шугав вздовж вулиць і заулків (Логв., Літа.., 1960, 40).

2. перен. Беручкий, охочий до чого-небудь. Проста дівчина — без прикрас. Без непотрібної ломоти. Вона уперта і хватка І до науки й до роботи (Забашта, Нові береги, 1950, 92); Самійло вибіг на ют, кмітливий і хваткий (Кучер, Чорноморці, 1948, 43).

3. Схильний до крадіжок; злодійкуватий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 35.

Хваткий, а, е.

1) = Хапкий 1. І ти не дуже то хваткий, і я не швидка. Ном.

2) = Хапкий 2. Там такий хваткий: що подаче, то й його. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 391.