ХАНЖА

ХАНЖА́¹, і́, ч. і ж. Людина, яка прикидається набожною або доброчесною; святенник, святенниця. Журнал [«Харьковский Демокрит»] явно виходив поза межі проголошених правил і на своїх сторінках часто порушував серйозні політичні питання, чим, мабуть, позбавляв спокою пихатого пана, зарозумілого чиновника, ханжу-попа, хабарника, лицеміра (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 32); Як всякий ханжа, що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг навіть припустити, щоб його розвінчали (Мур., Свіже повітря.., 1962, 175); Яка дівчина, якщо вона не ханжа змолоду, відмовиться від солодкої втіхи читати й перечитувати палке та поетичне освідчення їй в коханні?! (Головко, А. Гармаш, 1971, 449).

ХАНЖА́², і́, ж.

1. заст. Ханшин.

2. розм. Те саме, що самого́нка. Їх було двоє. Під’їхали й спинились біля коня без вершника. Один сказав: — Як він умудривсь! — Менше ханжі нехай п’є! — відповів другий (Головко, II, 1957, 611).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 17.