ХАЗЯЙНУВАТИ

ХАЗЯЙНУВА́ТИ і рідко ХАЗЯЇНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Займатися господарством (перев. сільським), вести господарство. Чоловік її давно помер; старшого сина в Туреччині вбито; менший при матері був, хазяйнував (Вовчок, І, 1955, 80); [Вареник:] Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують (Кроп., II, 1958, 225); Він завжди докладно й мудро розповідав, із зошитом у руках, як колгосп хазяйнував минулого року (Вишня, II, 1956, 15); // Вести хатнє господарство, залишатися на господарстві. Була та тітка Мокрина удова, свою єдиначку давно поховала і хазяйнувала в нас (Вовчок, VI, 1956, 297); — Моя жінка, доки жила, сиділа в хаті та хазяйнувала (Н.-Лев., IV, 1956, 308); Метрів за сто від берега стояла їхня хатина. Там тепер хазяйнувала десятирічна Оля, сестра Степанова (Коп., Сон. ранок, 1951, 9); // Клопотатися, порядкувати, поратися, лаштувати що-небудь по господарству. — Гапко! — кличе [старий], — де Марта? — Як-то де? Десь хазяйнує. Чи вона ж в нас не хазяйка? — одказує молодиця (Вовчок, VI, 1956, 237); — Зранку ти будеш хазяйнувати коло худоби, а я в господі… (Мирний, І, 1949, 351); Клим.. допомагав дідові хазяйнувати в саду, на пасіці (Грим., Син.., 1950, 17); // Бути господарем дому, главою сім’ї. — Ой піду я в гай зелений, Посажу я руту. Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати. А як же ні, то я піду Доленьку шукати (Шевч., II, 1963, 176).

2. Діяти, розпоряджатися за власним розсудом, бути повновладним хазяїном де-небудь, володіти чимсь. Єремія захопив Хорольщину, котру вже давно королі подарували Станіславові Жолкевському, і вже там хазяйнував (Н.-Лев., VII, 1966, 95); Виявилося, що там, за річкою, в заколотників стоять у шелюгах цілі обози підвід, і, коли Яресько примчався сюди, хлопці вже хазяйнували біля них, реготали до впаду (Гончар, II, 1959, 251); *Образно. Надворі вже хазяйнував вечір (Збан., Малин. дзвін, 1958, 16); Чути мені, як хвилі в берег хлюпають і вітрюган уже почав хазяйнувати на острові, білі руки в березок викручує (Донч., VI, 1957, 290); // розм. Розпоряджатися самочинно, виявляючи сваволю. Знову десант. Знову в порту чути чужу мову, хазяйнують чужі люди (Гончар, II, 1959, 7); В сусідньому селі вже хазяйнували фашисти (Збан., Незабутнє, 1953, 19); // перен., розм. Робити будь-що, не боячись нікого, нічого, безперешкодно (про тварину). Про-нюхала Мишва, що вже нема Котів, Та швидше до мішків — І почала хазяйнувати, — Не стільки їсти, як псувати (Гл., Вибр., 1951, 51); Раз Півень, риючись даремно у садку, Побачив ворох жита на току І зараз кинувся туди хазяйнувати, Ще й Курочку покликав помагати (Гл., Вибр., 1951, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 9.

Хазяйнувати, ную, єш, гл. = Хазяїнувати. Мет. 458. Чомусь мої воли не пасуться, да не хочуть води пити; лучче було б хазяйнувати, ніж по дорогах ходити. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 383.