ХАВКА

ХА́ВКА, и, ж., діал.

1. Рот, глотка. — Се я її [Фрузю] хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку,— насміхалася Ганка (Фр., І, 1955, 83); — Іди й ти з Гриньком, та там будете оба сміятися з того святця,— сказав Іван,— а тут стули хавку! (Март., Тв., 1954, 282).

2. тільки мн. хавки́, во́к. Зябра.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.

Хавка, ки, ж.

1) Ротъ, рыло, морда. Желех.

2) мн. Хавки́. Ротъ. КЗ. V. 53. Желех.

3) мн. Жабры. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 382.