ФІГЕЛЬ

ФІ́ГЕЛЬ, гля, ч.

1. заст. Завиток (архітектурна оздоба); розчерк (на письмі).

2. перев. мн., перен., розм. Витівки, штуки, трюки. [Старостина:] Ми знаємо давно, що граф на жарти і на фіглі здатний, і нас нічим він не здивує (К.-Карий, II, 1960, 48); Вся рота реготала від тих фіглів, які я витворяв (Думки про театр, 1955, 37); — Це ти, Юрку, і фіглювати не вмієш? З ними, з фіглями, і працювати легше (Томч., Жменяки, 1964, 211).

Фі́глі (фі́гля) роби́ти (зроби́ти, викида́ти і т. ін.) — вдаватися до жартів, пустощів, трюків, щоб насмішити або обдурити когось. — Вона любить фіглі робити і опісля на все горло сміятися (Коб., III, 1956, 393); Бачать діти, що старий батько з ними фігля зробив (Сл. Гр.);

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 583.