ФУРКІТ

ФУ́РКІТ, коту, ч. Звуки, утворювані крилами птахів при польоті або швидким рухом, дією чого-небудь. Табунець горобців з фуркотом вилетів із клуні (Стельмах, II, 1962, 403); Тихо було навколо, спали степи. З фуркотом спурхували з придорожньої трави обважнілі жайворонки в темноту (Гончар, Таврія, 1952, 368); Кайло вкрилося туманом, і холодну дерев’яну ручку було чути навіть крізь рукавиці. Земля була мерзла і тверда, як бетон. Відбиті грудочки відлітали з фуркотом, як уламки гранати (Тют., Вир, 1964, 481).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 655.