ФОНТАН

ФОНТА́Н, а, ч.

1. Струмінь води, який б’є вгору або витікає під тиском, а також спеціальний прилад, що забезпечує викидання води, і споруда, що його обрамляє. З слобід і хуторів нагнали народу тисячами; рівняли дороги, підгачували греблі, у парку прочищали підземні труби задля фонтанів і каскадів і розчищали доріжки (Стор., І, 1957, 370); Серед двору бризкали фонтани (Н.-Лев., III, 1956, 294); Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем. Сухі роти тритонів умирали од спраги (Коцюб., II, 1955, 403); Посередині бив фонтан, і вода збігала в маленький басейн (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 117); * У порівн. А вітерець — ніякі гальма його не стримують! — війне, всього охолодить мене і утіка туди, де пальма, немов застиглий той фонтан, коло шосе від спеки чахне (Тич., II, 1957, 212); // чого, який. Про масу чого-небудь, що з силою піднімається вгору. Із мохів бризнув у небо фонтан золотого пилу, мов із порхавки, що, дозрівши, викидає вгору мільйони спор (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 58); Здіймаються вгору чорні фонтани збитої снарядами землі (Кач., Вибр., 1953, 410); Хвиля била об саму скелю, високо здіймаючи фонтани білих бризок (Багмут, Щасл. день.., 1959, 119); *У порівн. Реклами не тільки над дахами будинків, вони в’ються і звисають по стінах, вони різнобарвними світловими фонтанами спалахують у вітринах крамниць (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 72).

Би́ти (бри́зкати, вибива́тися і т. ін.) фонта́ном: а) текти, виливатися сильним струменем, розбризкуючись у різні боки. Саме серед греблі вода полилася через верх, впала на плисковатий камінь нижче греблі і бризкала фонтаном навкруги каміння (Н.-Лев., III, 1956, 101); [Терлецький (тихо до Щура):] У Чорноліса, Порвало поршень. Став мотор. Вода Фонтаном б’є. Все залило (Дмит., Драм. тв., 1958, 331); В багатьох артезіанських басейнах вода здебільшого перебуває під великим тиском і тому під час буріння свердловин вибивається фонтаном (Наука.., 12, 1971, 16); б) (перен.) дуже активно виявлятися. Веселість б’є фонтаном.

2. Струмінь нафти, газу, води і т. ін., що викидається на поверхню землі з свердловини здебільшого під природним тиском пластів. Увесь горизонт у вогнистих спалахах газових фонтанів, які з шаленою силою б’ють з глибини, гублячи у вогні свою дику правічну силу (Цюпа, Краяни, 1971, 30); На Кос-Чагилі нафти б’ють фонтани, Блищать піски алданські золоті (Дор., Серед степу.., 1952, 37).

3. Споруда з пристроєм для подавання води під тиском; водорозбірна колонка. Перед їх очима за вівтарями Братської церкви, серед монастиря, був колодязь з фонтаном (Н.-Лев., І, 1956, 343); Вони [хлопчики і дівчатка] все бігли з кухлями до фонтанів, із галасом, писком, звоном [дзвоном] посуди (Коцюб., II, 1955, 123).

4. перен., розм. Нестримний потік або вияв чого-небудь (слів, красномовства тощо). Максим припинив фонтан красномовства Зубківського (Рибак, Час.., 1960, 158); — Пробачте, — поквапився він, боячись, що знову поллється фонтан гостевих слів. — Не знаю, з ким маю честь (Хижняк, Килимок,. 1961, 29); Кров відливає їй від обличчя, але зараз же щоки знову буряковіють, і вона вибухає цілим фонтаном чорної люті (Собко, Скеля.., 1961, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 616.