ФОКУС

ФО́КУС¹, а, ч.

1. фіз. Точка, в якій збираються, перетинаються відбиті сферичним дзеркалом або заломлені лінзою паралельні промені, потоки. Точка, в якій центральний промінь, паралельний головній оптичній осі дзеркала, після відбивання перетинає цю вісь дзеркала, називається фокусом дзеркала (Курс фізики, III, 1956, 272); Промені світла, відбиті будь-якою точкою А об’єкта, проходячи через збірну лінзу, перетинаються в точці, яка називається спряженим фокусом (Довідник фот., 1959, 5); *У порівн. Очі всіх присутніх, немов у дивовижному фокусі, сходилися на місцях радянської делегації (Собко, Зор. крила, 1950, 34); // Віддаль від заломлюючої або відбивної системи до цієї точки. Короткий фокус.

2. фот. Точка, в якій предмет, що його знімають, фотографують або розглядають за допомогою оптичного приладу, має найкращу чіткість, різкість. — Ми будемо знімати з сіткою, — вирішує режисер, — воно буде красиво, нерізке наводження на фокус дасть пригніченість (Ю. Янов., II, 1958, 29); Якщо правду сказати, не дуже вдалий знімок, глибини немає, все змазалося, тільки танк пощастило взяти в фокусі (Перв., Дикий мед, 1963, 320); І ще довго бачив [Павло] Оксану, що стояла край дороги.. А потім вітер нагнав у очі сльозу, й Оксана почала двоїтися, пливти в якомусь тумані, як ото буває часом в кіно, коли механік не дотримує фокуса (Кучер, Голод, 1961, 178).

3. мат. Така точка, що відношення віддалей від будь-якої точки на кривій лінії до неї і до певної прямої є сталою величиною. Кожна планета рухається по еліпсу, в одному з фокусів якого міститься Сонце (Астр., 1956, 64).

4. Місце, в якому найяскравіше, найсильніше виявляється будь-яка властивість, дія, ознака чого-небудь тощо; головна точка чого-небудь. Фокус землетрусу; // мед. Вогнище, осередок хворобливого процесу в організмі.

5. перен. Центр, осередок чого-небудь. ..всебічна політична агітація є саме фокус, в якому збігаються насущні інтереси політичного виховання пролетаріату з насущними інтересами всього суспільного розвитку і всього народу.. (Ленін, 6, 1969, 252); [Монтаньяр:] Хіба ж не краще десь в чужому краю зібрати в фокус розуму живого усі проміння вашої [жірондистів] ідеї і кинути її перуном ясним на нашу Гору? (Л. Укр., II, 1951, 175); Максим [у фільмі «Юність Максима»] часто буває не в фокусі. Мені здається, що в наступному фільмі, — якщо дозволите мені, як товаришеві, висловити свої міркування — треба зробити образ більш виразним і монументальним (Довж., III, 1960, 198).

ФО́КУС², а, ч.

1. Спритний прийом, трюк, що вражає глядачів своєю уявною надприродністю; грунтується на обмані зору завдяки вправності і швидкості рухів виконавця, а також на спеціальних пристосуваннях та маловідомих хімічних і фізичних явищах. Старий Монтаг став показувати фокуси з хусточкою та з рукавичками (Н.-Лев., III, 1956, 234); —Хіромант в екіпажі у мене показував фокуси на картах і патякав про сузір’я під тропіком Козерога (Смолич, Театр.., 1940, 61); Оля Козуб повідомила, що вона вміє робити фокуси (Донч., V, 1957, 266); // Якась дія, прийом, що вимагає особливого уміння, спритності, майстерності. Він досконало, по-парубоцькому, навіть з деякими фокусами&́9651; висвистував співану в тутешніх селах пісню «Ти, дівчино-калино…» (Сміл., Сад, 1952, 119).

2. перен., розм. Подія, вчинок, дія і т. ін., що привертають увагу своєю незвичайністю, несподіваністю; // перев. мн. Вередування, дивацтва.

&́9671; Викида́ти (ви́кинути) фо́куси (фо́кус) — робити щось незвичайне, несподіване. — Сагайдак знову фокуси викидає… І що він собі думає, не знаю (Добр., Тече річка.., 1961, 301).

3. перев. мн., перен., розм. Хитрощі, виверти, удавання. А потім — знову фокус: На тонкому шнурі Метляє, балансує Уряд Пуанкарів (Еллан, І, 1958, 201); — Неприємно, — сказав Сашко, — ми, прийшли на кінець драми. Фашист узяв нашого на якийсь фокус (Ю. Янов., І, 1954, 98); Слухняно сіли буржуї кружком, похнюпившись, взялися виколупувати з мила буржуйські свої витребеньки. — Тільки в мене без фокусів! — попередив Килигей. — Помічу, що котрий валюту ковтне — одразу кендюх навиворіт! З цієї хвилини це не вам — це вже республіці належить (Гончар, II, 1959, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 611.