ФЛЮС

ФЛЮС¹, у, ч., мед. Набряк щоки від гнійного запалення тканини ясен, спричиненого захворюванням зуба. У мами тепер зробився флюс (Л. Укр., V, 1956, 5); [Тетяна:] Феді ці дні так болять зуби, а він навіть до лікаря не має часу зайти.. [Надія (до Терещенка):] Мабуть, застудили. Чи не флюс? У вас ніби права щока підпухла? (Корн., II, 1955, 289); Щоки у хлопця роздулися від захованих під ними монет; здавалося, що в нього на обох щоках флюс (Собко, Скеля.. 1961, 12).

ФЛЮС², у, ч., техн.

1. Речовина (вапняк і т. ін.), яка додається до вихідних матеріалів під час плавлення металів для регулювання складу шлаку; плавень. Для того, щоб краще відокремити метал при плавленні руди від шкідливих складових частин, до руди почали додавати різні мінерали — кварц, плавиковий шпат, вапняк. Добавки ці служать плавнями, або флюсами (Таємн. вапна, 1957, 90); Кран підхоплював великі жолоби — мульди, сповнені шматків металу і флюсів (Собко, Серце, 1952, 14).

2. Речовина (силікати, бура), яку наносять на поверхню з’єднуваних частин під час паяння, зварювання і т. ін. для видалення утворюваних окислів та забруднень при автоматичному зварюванні. При напаюванні як флюс застосовують буру (Різальні інстр.., 1959, 84); В Інституті електрозварювання було розроблено новий ефективний спосіб швидкісного автоматичного зварювання під флюсом (Ком. Укр., 6, 1969, 46).

3. Речовина, якою заповнюють пори глиняних та фарфорових виробів під час випалювання для надання їм міцності. Малюнок, створений за допомогою спеціальних фотографічних процесів, переносять на керамічний виріб, покривають тонким шаром легкоплавкого флюсу (плавня) і закріплюють випалюванням (Розповідь.., 1970, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 610.