ФАРИСЕЙ

ФАРИСЕ́Й, я, ч.

1. У Стародавній Іудеї — послідовник релігійно-політичної течії, що виражала інтереси заможних іудеїв і відзначалася фанатизмом та надмірною увагою до зовнішніх проявів релігійності. Аж глядь, Межи раввінами дитина, Її хлоп’яточко, сидить І научає, неповинне Як в світі жить, людей любить, За правду стать! за правду згинуть! Без правди горе! — Горе вам, Учителі архієреї! — І дивувались фарисеї І книжники його речам (Шевч., II, 1963, 369); Надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та садукеїв, почувши гомін на майдані (Л. Укр., II, 1951, 127).

2. перен. Лицемірна людина; ханжа. Вона заночувала в одного чоловіка, цілий вечір навчала не ходити до церкви, молитись дома, звала попів фарисеями (Н.-Лев., IV, 1956, 156); Хіба не пробували спалити його [Ш. Руставелі] поему двісті-триста років тому свої ж церковники і фарисеї? (Тич., III, 1957, 61); — Підеш та хоч покажешся людям у церкві. А то вже за тебе пальцем на мене тикають фарисеї усякі (Козл., Ю. Крук, 1957, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 564.

Фарисей, сея, м.

1) Фарисей. Вх. Лем. 477. Єв. Л. V. 17. Фарисеї і вся мерзена Іудея заворушилась, заревла, неначе гадина в болоті і Сина Божого во плоті на тій Голгофі росп’яла. Шевч. 603.

2) Плохой, лицемѣрный человѣкъ. Вх. Лем. 477.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 375.