УШАНОВУВАТИ

УШАНО́ВУВАТИ (ВШАНО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УШАНУВА́ТИ (ВШАНУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.

1. Виявляти пошану, повагу до кого-, чого-небудь; поважати. [Семпроній:] Ні. Я ж не кажу зректися християнства. Вшануйте римський звичай, і ніхто вам не заборонить кланятися богу, якому хочете (Л. Укр., II, 1951, 476); Це ж його приятель, що й на храму з ним стрівався і на ярмарку у Вільшаній. Підійшов [дід], признався, привітався, вклонився, — хоч і сліпий той, а треба й сліпого вшанувати (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 16); Надюшенька виявилась дуже турботливою і дуже уважною до людей. За це люди полюбили її, вшанували (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 479); // Виявляти пошану, повагу до кого-небудь, влаштовуючи урочисте зібрання (збори, засідання і т. ін.) на його честь. У вересні 1934 року вся країна святкувала вісімдесятиріччя життя й шістдесятиріччя творчості Мічуріна. Понад тисячу колгоспників усіх братніх республік приїхало вшанувати Героя Праці (Довж., І, 1958, 494); // чим і без додатка. Оцінюючи заслуги, нагороджувати кого-небудь чимось в знак пошани, відзначати, обдаровувати або обирати ватажком, керівником і т. ін. Кожен подвиг народ помічає, Всіх вшановує рідна земля: Орден Леніна щедро вінчає І професора, й коваля (Мас., Срібна дорога, 1946, 6); М. Т. Савіна від імені александрінців вшанувала Кропивницького на виставі «Наталки Полтавки» золотим лавровим вінком (Життя Саксаганського, 1957, 47); — Та коли вже мене [кошового] вшанували, то моя рада: не гаяти, товариші, часу і гнатися за татарином (Довж., І, 1958, 254); Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 573).

Ушано́вувати (ушанува́ти) [сві́тлу] па́м’ять чию, кого: а) виявляти чимось свою пошану до пам’яті когось. — Сьогодні вночі, — лунав голос з трибуни, — гайдамаки по-звірячому забили нашого дорогого товариша ..Вшануймо його світлу пам’ять мовчанням! (Головко, II, 1957, 627); Взявшись за руки, ми обоє стояли мовчки в глибокій зажурі, вшановуючи світлу пам’ять того, кого по праву обоє могли назвати своїм батьком (Цюпа, Три явори, 1958, 25); б) відзначати пам’ятну дату, річницю когось померлого. До Великої Жовтневої соціалістичної революції грузинська громадськість урочисто вшановувала пам’ять Т. Г. Шевченка у 1911 році (півстоліття з дня смерті) та в 1914 році (століття з дня народження) (Вітч., 3, 1964, 199).

2. чим. Своєю увагою, присутністю і т. ін. робити честь кому-небудь. Всі запрошені радо дали згоду вшанувати своєю присутністю їх родинне торжество (Смолич, Мир.., 1958, 39); Помітивши Ліну, що з книжечками під пахвою стебелясто сутулилась осторонь біля газетної вітрини, Гриня мимохідь вшанував її своєю увагою: — Здавати принесла? (Гончар, Тронка, 1963, 175).

3. тільки док., чим і без додатка, розм. Пригостити, почастувати кого-небудь. [Пищимуха:] Ми до тебе, як та татарва, цілою ордою. [Іван Степанович:] Знайдеться чим ушанувати дорогих гостей… (Кроп., V, 1959, 66); Маланка з матір’ю.. ламали голову, як вшанувати дорогого гостя (Горд., Чужу ниву.., 1947, 157); // ірон. [Бійці:] Як ти думаєш, чим би його найкраще вшанувати, оце фашистське опудало? — Куля? — Жаль металу… (Лев., Драми.., 1967, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 539.