УЧТИВИЙ

УЧТИ́ВИЙ, а, е, рідко. Чемний, ввічливий. — Чуєш, Мілечку, що за скромна дитина? — Добра і учтива дитина, — відповідає вуйко (Коб., І, 1956, 161); І гарні обоє [Катруся та Павло], хоч з лиця воду пий, і розумні та слухняні в батьків, учтиві до старших (Кучер, Прощай.., 1957, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 538.

Учтивий, а, е. Хлѣбосольный, гостепріимный. Попи — народ учтивай, — куди! — нікому не жалують хліба-соли. Св. Л. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 371.