УЧЕПИТИ

УЧЕПИ́ТИ (ВЧЕПИ́ТИ), еплю́, е́пиш; мн. уче́плять; док., перех., розм.

1. Повісити, прикріпивши за що-небудь. — Виростеш, Мартинку, козаком станеш. Таку хіба шаблю вчепиш до бока! Наливайкову, побратимську… (Ле, Побратими, 1954, 3); — Я бідона вчепив за мотузку (Кучер, Чорноморці, 1956, 121); Любаша видала цементне тісто у залізну діжу, Яків учепив ту діжу до гака (Вол., Озеро.., 1959, 6); // Прикріпити до чого-небудь шпилькою і т. ін. Солдат повернувся додому,.. зірку вчепив на кашкета дитині і став до роботи по тому (Голов., Поезії, 1955, 143).

2. Торкнути кого-, що-небудь під час руху. Одна зірка зірвалась і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила (Вас., І, 1959, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 533.

Учепити, плю, пиш, гл.

1) Прицѣпить. Вчепили дівчину до сосни плечима. КС. 1883. IV. 906. Обох учепив коням у хвости і пустив у світи. Рудч. Ск. ІІ. 50.

2) Зацѣпить, задѣть. Мино, Мино! не вчепи галушок. Ном. № 12708.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 369.