УТИШУВАТИСЯ

УТИ́ШУВАТИСЯ (ВТИ́ШУВАТИСЯ), уюся, уєшся і УТИША́ТИСЯ (ВТИША́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УТИ́ШИТИСЯ (ВТИ́ШИТИСЯ), шуся, шишся, док.

1. Ставати спокійнішим, поводити себе тихше, спокійніше. Люди втишуються і засідають на лавках та колодах (Фр., IX, 1952, 67); Утишиться трохи Чіпка, сяде на колінах у баби, або приляже головкою (Мирний, І, 1949, 142).

2. Ставати слабшим, переставати звучати, лунати. [Голос покликача:] Народе римський, спокою просить суд! (Сурми. Галас помалу втишується) (Л. Укр., II, 1951, 530).

3. Зменшуватися в силі вияву; переставати відбуватися, припинятися. І в мойому [моєму] серці біль втишувавсь лютий (Фр., X, 1954, 181); Туга у серці досі не втишилась… (У. Кравч., Вибр.,1958, 48); [Ганна:] Оце вже як Роман прийшов додому, то, кажуть, колотнеча утишилась? (Кроп., II, 1958, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 512.