УТИНОК

УТИ́НОК (ВТИ́НОК), нка, ч.

1. Що-небудь обрубане, обрізане, вкорочене. У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций. Не хвіст, а утинок (Донч., VI, 1957, 143); Тут кишла людей на долонях нив У зелених втинках тополь і платанів (Перв., І, 1958, 109).

2. діал. Обріз (див. обрі́з²). Бандити зривають з плечей карабіни та втинки і роз’їжджаються на дві сторони (Стельмах, II, 1962, 197); Свій утинок він уже встиг віддати Степанові Кушніру, що лежав поруч у другій борозенці і немилосердно лаявся після кожного пострілу: куцак сильною віддачею мало не виривав чоловіка із землі (Стельмах, II, 1962, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 509.

Утинок, нку, м. Отрубокъ, обрубокъ. Н. Вол. у. Шух. І. 96. Вас. 14 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 363.