УТИНАТИ

УТИНА́ТИ (ВТИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) і УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), утну́, утне́ш, док., перех. і без додатка.

1. Відрізувати, відсікати, відрубувати що-небудь гострим знаряддям. Усподі утинають, а вгорі латають (Номис, 1864, № 988); Знаю я, де козам роги втинають (Номис, 1864, № 3630); Одна чорна курка.. запіяла півнем, і треба було голову втяти (Коцюб., І, 1955, 58); * Образно. Мрія полине із думкою вкупці Геть у далекі світа, — Крил не втинай сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа (Л. Укр., І, 1951, 61).

◊ Утну́ти хвоста́ див. хвіст.

2. тільки док. Ударити, врубати, врізати чим-небудь гострим. Там, піднявши вверх сокиру, Хлоп уже на нього [Лиса] ждав, Розмахнувся, змірив добре І щосили разом втяв (Фр., XIII, 1954, 268); Дужче заболів той пальчик, що втяла [Харитя] серпом (Коцюб., І, 1955, 18).

3. тільки док. Відрізати, відсікти, відрубати з метою зробити що-небудь. [Лукаш:] Та я хотів собі сопілку втяти, — хороший тута вельми очерет (Л. Укр., III, 1952, 194).

4. тільки док., розм. Майстерно зробити що-небудь. То так і я тепер пишу: Папір тілько, чорнило трачу… А перш!.. То так утну, що аж заплачу (Шевч., II, 1963, 77); — От ясла втяв! Таких ніхто не має! Чи так? — у жінки він питає (Гл., Вибр., 1951, 162); Вона несміливо підійшла і сіла біля мене. — Ось ба, якого я воза сплів, — утнеш такого? — похвалився я, показуючи воза (Гр., І, 1963, 295); // Виконати велику роботу. — А глянь-но, Назарику, скільки ми з тобою за цей місяць утнули. Дивись! Скільки оком докинеш, усе чорніє та й чорніє наша рілля, — мовила Одарка (Л. Янов., І, 1959, 419); // Бути спроможним зробити щось. [Xрапко:] Нуте лиш, я вам оце дільце припоручу. [Печариця:] Я з дорогою душею; та чи втну його? (Мирний, V, 1955, 171); — Ти гадаєш, що я.. без окулярів утну цю записку, писану курячим почерком мого Івана? (Чаб., Катюша, 1960, 88); — Хто ж, Лесю, напише нам приговор причету? — питається на вулиці Мирон.. — Усі такі грамотії зібралися, що більше хрестика нічого не утнуть (Стельмах, І, 1962, 392): // Заспівати, заграти і т. ін. енергійно, старанно. А музики знов втяли козачка: скрипка знов заспівала, а решето знов забряжчало (Н.-Лев., II, 1956, 30); — Ану заводь, Максиме! — І ми такої враз гучної утяли, Що аж замовкнули в житах перепели (Рильський, Поеми, 1957, 275); // перев. із сл. штука, весілля. Зробити щось несподіване, незвичайне. Його несподівано звідтіль [з бурси] вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі (Н.-Лев., III, 1956, 317); Годилося б, до речі, в поемі під кінець утнуть бучне весілля, пустити у танець, якщо не все, то, може, хоча би півсела (Гонч., Вибр., 1959, 337); * Образно. Хіба не буває так, що за ціле літо не випадає ні одного холодного дня? А якщо й цього року природі забагнеться втяти таку штуку, тоді — що? (Вільде, Повнол. діти, 1960, 7).

◊ Утя́ти (утну́ти) до гапликі́в див. гапли́к; Утя́ти сі́чки див. сі́чка.

5. тільки док., розм. Зрозуміти що-небудь. Сказали [троянці]: «Люди тут бормочуть, язиком дивним нам сокочуть, І ми їх мови не втнемо..» (Котл., І, 1952,168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 509.

Утинати, наю, єш, сов. в. утнути и утяти, утну, неш, гл.

1) Отрѣзывать, отрѣзать, урѣзывать, урѣзать, надрѣзывать, надрѣзать, отрубить, надрубить. Аркан втяли, коня взяли. АД. І. 135. Десять разів міръ, а раз утни. Посл. Не тримай з панами спілки, бо як твоє довше, то втнуть, а як коротше, то натягнуть. Ном. № 1207. Утя́ти до гапликі́в. Плохо сдѣлать, сказать невпопадъ. Ном. № 12469.

2) Только сов. в. Нарубить, срубить извѣстное количество. Підіть ви. братоньки, сосноньки втніть, аби наш коровай красно ся впік. Гол. IV. 313.

3) Только сов. в. Нанести ударъ, попасть выстрѣломъ. Не втнеш, Аврааме, Ісаака, бо порох замок. Ном. № 5456. Не втнеш Каїн, Абля, бо тупая шабля. Ном. № 5458.

4) Только сов. в. Сдѣлать, смастерить. Великі роблять без грошей те, що малі не втнуть за гроші. Ном. № 13953. Утяла мама милая, що й на світ стидно. Ном. № 7570. Ей нуте, косарі, бо нерано почали! — Хоть нерано почали, та багато утяли. Мет. 314. Молебень же втяли Еолу. Котл. Ен. IV. 12. Утяв дядя на себе глядя — плохо сдѣлалъ; то-же значеніе: утяла, аж пальці знати. Грин. І. 244.

5) Только сов. в. Запѣть, заиграть съ жаромъ. Утни, батьку, щоб нехотя на ввесь світ почули. Шевч. 47. З кишені витягнув сопілку, да як утне! Греб. 373.

6) Только сов. в. Понить, догадаться. Язиком дивним нам сокочуть, і ми їх мови не втнемо. Котл. Ен. IV. 27. Мабуть підсудок? — Ні! — Так лев? — Ні! — Так мішок з дукатами? — Ні, ні! — Так папорті цвіток? — Але ж! — Так з нами хрестна сила, мабуть вона полубіса вродила. — Не втяв. Греб. 373.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 362.