УПОРАТИ

УПО́РАТИ (ВПО́РАТИ), аю, аєш, док., перех., розм.

1. Надати кому-небудь належного вигляду, задовольнити його потреби; довести до ладу що-небудь, зробити порядок десь, у чомусь. [Захарко:] Іди ж, стара, в хату, поможи бабі онука впорати (Кроп., II, 1958, 151); Зупинилися [пани] в готелі недалечка від Пріськи й якось послали до неї чималий бунт сорочок. Молодиця не забарилася упорати його (Л. Янов., І, 1959, 279); — Ач, скільки наказала: і те зроби, і друге зроби; де ж його усе упорати? (Україна.., І, 1960, 215); Абияк упорала [жінка] дітей помацки в темряві, не світячи світла, а потім зразу й сама знеможена впала ниць (Головко, II, 1957, 361); Понапувай, повичищай, упорай корови та свині.. Так іноді й день зійде (Гончар, II, 1959, 218).

2. Зібрати (урожай). — Батько тут і сами хліб упорають — у нас хазяйство невеличке (Гр., II, 1963, 95); Користуючись передишкою, червоноармійці добровільно викликались допомогти селянам швидше впорати врожай (Гончар, II, 1959, 366).

3. З’їсти. Він може по два-три рази на день обідати: Почати з морозива, а потім впорати.. десяток яєць, приплюсувати кільце ковбаси (Грим., Незакінч. роман, 1962, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 465.

Упорати, раю, єш, гл.

1) Убрать, прибрать. Усе впорав. ЗОЮР. ІІ. 34.

2) Покончить, окончить, удовлетворить, успѣть сдѣлать. Трівайте, паніматки, впораю одну, а тоді другу (купчиха, отпуская товаръ). Лебед. у. І те зроби, і друге зроби: де ж його усе впорати. Чуб.

3) Укокошить, убить. Упорав по голові истиком та й одволік на друге місце, щоб не зразу знайшли. О. 1862. II. 79.

4) Съѣсть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 347.