УПАД

УПА́Д (ВПАД), у, ч.

1. заст. Падіння. Скрізь оточала його [Кирила] атмосфера густа й своєрідна.. Атмосфера гаряча, тривожна, вся — небезпека і боротьба, вічний упад і підойма (Коцюб., II, 1955, 208); Плач і лемент у столиці; німці йдуть, жахнувсь уряд І зійшовсь мерщій на раду, як би їх прогнать.. Та не врадили міністри, чим відсунуть свій упад (Сам., І, 1958, 246).

◊ До упа́ду — до знемоги, знесилення. Ніколи вона [Маруся] так швидко рум’янцем не спахне, як от Катря наша,.. не заплаче; до впаду не затанцюється (Вовчок, І, 1955, 185); До упаду розсмішив усіх старий колгоспник.. З насолодою і дуже виразно прочитав він гумористичні оповідання (Хлібороб Укр., 2, 1969, 23).

2. діал. Горе, нещастя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 453.

Упад, ду, м.

1) Паденіе, впаденіе.

2) Несчастье, бѣдствіе. См. Упадок.

3) Брати гроші на упад. Брать деньги подъ залогъ, который за неуплатою долга остается у кредитора.

4) У́пад. Вертикально стоящій надъ валилом (См.), закрытый со всѣхъ четырехъ сторонъ досчатый желобъ, черезъ который вода падаетъ въ валило. Шух. І. 114.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 341.