УМОЩУВАТИ

УМО́ЩУВАТИ (ВМО́ЩУВАТИ), ую, уєш і діал. УМОЩА́ТИ (ВМОЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УМОСТИ́ТИ (ВМОСТИ́ТИ), ощу́, о́стиш, док., перех., розм. Розташовувати кого-небудь або розміщати, укладати що-небудь десь, намагаючись улаштувати найзручніше, найвигідніше (перев. на невеликому, тісному просторі, у незвичному, незручному місці). Христина вносить подушку, тихо вмощує Кармелюкові в голови (Вас., III, 1960, 458); В залі заплескали в долоні й виразно загуркали лавами, умощуючи їх для глядачів (Епік, Тв., 1958, 424); Він [кучер] вмощує малих в задку [воза], а сам поки що йде, тримаючи віжки (М. Ол., Леся, 1960, 9); Довго вмощав Іван під лавкою свого кошика, щоб часом не перекинувся (Чорн., Визвол. земля, 1959, 58); Степан умостив весла в уключини, відштовхнувся, і човен птицею полетів униз по річці (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 64); Ольга вмостила Лелюка під снопами, пожувала чорного хліба, зав’язала його в ганчірку і дала дитині (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 447.

Умощувати, щую, єш, сов. в. умостити, щу, стиш, гл. Укладывать, уложить, помѣщать, помѣстить. Ніхто було не зуміє так перевернуть (хворого), так голову вмостить, вкрить до ладу. Сим. 201.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 340.