УМОТИВОВУВАТИ

УМОТИВО́ВУВАТИ (ВМОТИВО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УМОТИВУВА́ТИ (ВМОТИВУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех. Наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність; обгрунтовувати. Письменник [Г. Квітка-Основ’яненко] робить перші в українській прозі спроби розкрити внутрішній світ героїв, приділяє велику увагу їх переживанням, вчинкам, які здебільшого психологічно вмотивовує (Іст. укр. літ.. І, 1954, 175); Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж і завагався був, бо факт, який мав він на увазі, був явно непереконливий і недостатній, щоб посіяти сумнів у Грицьковому серці. Треба було якось мудро обставити, умотивувати той факт (Головко, II, 1957, 553); Бородавці й самому хотілося випити: і свято, і товариство веселе, і кобзар прийшов. Але треба було якось вмотивувати свою незвичну стриманість (Тулуб, Людолови, І, 1957, 460).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 446.