УЛЯГАТИ

УЛЯГА́ТИ¹ (ВЛЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЛЯГТИ́ (ВЛЯГТИ́), уля́жу, уля́жеш; мин. ч. улі́г, улягла́, ло́; док.

1. діал. Підкорятися, піддаватися кому-, чому-небудь. Він легко улягав усякому проявові енергійної [енергійної] волі (Фр., III, 1950, 75); Дехто з наших перекладачів, особливо з мов далеких, так улягає оригіналові, що виходить не поетичний переклад, а підрядковий (Рильський, IX, 1962, 56); Вона добре бачила, що її будучий зять не був ані гарний, ані видний хлопець, і що Парасинка улягла її майже розпучливим мольбам, що виходила за нього (Коб., II, 1956, 19).

2. перев. недок., у сполуч. із сл. нога, рідко. Припадати на ногу; накульгувати. Поруч з ним ішов Карпо, влягаючи на одну ногу (Мирний, І, 1954, 261); Агроном підвівся і теж пішов у ті дверці, що й дівчата, злегка улягаючи на ліву ногу (Ле, В снопі… 1960, 191).

УЛЯГА́ТИ² (ВЛЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок.. УЛЯГТИ́ (ВЛЯГТИ́), уля́жу, уля́жеш, док., рідко. Дуже швидко бігти. — Чую — завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. — Невже, — думаю, — звіра якого підняли? (Хотк., І, 1966, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.

Улягати, гаю, єш, гл. Мчаться (о лошадяхъ, охотн. собакахъ, волкахъ). Стриже сіренький (заєць) степом, тільки хвостиком киває, вона (собака) за ним так і уляга, так, здається, от-от ухопить. Греб. 403. Шість чоловіка вовків як нап’яли одного зайця: один біжить…, а далі другий як уляже: от-от нажене. О. 1861. V. 69.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 335.