УЛЮБЛЯТИ

УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛЮБИ́ТИ (ВЛЮБИ́ТИ), улюблю́, улю́биш; мн. улю́блять; док., перех., розм. Любити, кохати. Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала [про це], і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла… (Вовчок, І, 1955, 379); Докія за останній час дуже влюбила гарне дівчатко, і дівчинка любила її (Гр., І, 1963, 342); // тільки док. Уподобати. Вельми влюбили вони прегарну колись, та давно вже зруйновану й понівечену Волинь (Барв., Опов.., 1902, 28); — Дав [Б. Хмельницький] нам привілей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які самі улюбимо (П. Куліш, Вибр., 1969, 127); Почав писати новели. Улюбив їх друкувати в газеті, в якій одразу ставав перед великою авдиторією (Вас., IV, 1960, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.

Улюбляти, ляю, єш, сов. в. улюбити, блю, биш, гл.

1) Только несов. в. Долюбливать. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143).

2) Только сов. в. Полюбить. Дуже вже цього хлопця улюбила. Зміев. у. Голуба убив, голубку влюбив. Чуб. V. 246. Я улюбив що. Мнѣ понравилось что-нибудь. Дав нам привелей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які сами улюбимо. К. ЧР. 225.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 335.