УЛОВИ

УЛО́ВИ (ВЛО́ВИ), ів, мн.

1. Те саме, що ло́ви 1. Вибігли гончі собаки й сини всі Автоліка вийшли На полювання. Із ними тоді й Одіссей богосвітлий Вийшов на влови (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); — Ми на влови тут ходили, — На весілля вепра вбили! (Перв., Слов. балади, 1946, 118).

2. рідко. Те саме, що уло́в. — Дай боже й вам улови добрі! — зичить [парубок] рибаку (Вовчок, VI, 1956, 234); Так захопився [Павло] вловами, що й не помітив, як заштормило (Кучер, Голод, 1961, 429).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 430.

Улови, вів, м. Ловитва, охота. Не тоді собак годують, як но влови йдуть. Ном. Ой поїдем на влови, на влови, товаришу мій! Ном. № 14148. Нема мого пана дома, поїхав на влови. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 334.