УКРАДЛИВИЙ

УКРА́ДЛИВИЙ (ВКРА́ДЛИВИЙ), а, е. Який підлесливістю, хитрощами і т. ін. намагається викликати довір’я, прихильність до себе. Ібліс переробивсь на молодця, Украдливого, хитрого вродливця (Крим., Вибр., 1965, 156); Хто розбере цього чоловіка — надто вже він тихий та слизький, влесливий та вкрадливий (Чаб., Балкан. весна, 1960, 295); // Який виражає підлесливість, хитрість, нещирість (про голос, манери і т. ін.). Було щось неприємне, вкрадливе в його словах (Донч., II, 1956, 530); // Який відбувається непомітно, обережно, таємно. Не постукавши, тихою, вкрадливою ходою увійшов до вітальні брат (Шиян, Гроза.., 1956, 164); // Проникливий, м’який. — Хто там? Її голос! Тихий, украдливий, повний надії, повний радості й любові!.. — Це я, мамо!.. (Збан., Єдина, 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 422.