УЙМАТИ

УЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., УЙНЯ́ТИ, уйму́, уйме́ш, док., перех., діал. Зменшувати що-небудь, робити не таким помітним, відчутним. Дрібні риси лиця,.. буйне волосся уймали їй [Пазі] літ (Март., Тв., 1954, 346); Хай плещуть хвилями пісень моїх слова, Хай кожна рима рани обмива, Хай кожний спів уйма народний біль… (Олесь, Вибр., 1958, 67); Клопоти передсвяточні уйняли трохи неспокою Марусі: не було часу (Хотк., II, 1966, 34); // Віднімати, відбирати. Козакові мову уймало не тільки зворушення зустрічі,.. але і… страх перед коханою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 322).

Уйма́ти че́сті кому — принижувати кого-небудь; порочити. [Руфін:] Прісцілла чесна, батьку, їй честі не уймай (Л. Укр., II, 1951, 457).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 414.

Уймати, маю, єш, сов. в. уйми́ти, млю, меш и уняти, уйму, меш, гл. Врать, взять, отнимать, отнять. Був їден богач і тілько вже богацтва мав, аж не мав де подіти. І вже йшов до Господа Бога, аби їму пан Біг троха уймив того богацтва. Гн. ІІ. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 326.