УЗДРІВАТИ

УЗДРІВА́ТИ (ВЗДРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЗДРІ́ТИ (ВЗДРІ́ТИ), рю́, ри́ш, док., перех. Бачити, помічати. Скрізь [Турн] ярим оком окидав, Енея з військом уздрівав І репетує до своїх (Котл., І, 1952, 254); Аж ось і генерального писаря уздріли (П. Куліш, Вибр., 1969, 157); Зараз при світлі її [левицю] вавілонянка. Тізба уздріла, — Вздріла і, вся тремтячи, у печеру похмуру побігла (Зеров, Вибр., 1966, 322); Микола на осиці раптом гніздо гав’яче вздрів — бриля об землю і, як кішка, на оту осику (Головко, І, 1957, 220); Ми йшли, сходили на горбки все вище й вище, доки, нарешті, уздріли, на яких ми високих місцях (Ю. Янов., V, 1959, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 407.

Уздрівати, ва́ю, єш, сов. в. уздріти, уздрю, риш, гл. Видѣть, увидѣть, замѣчать, замѣтить. Не видала сова сокола, як уздріла, аж умліла. Ном. № 437 І. Змій…. як уздрів, що їх нема, — та як сунув поверх комишу доганяти. Рудч. Ск. І. 119. Вздріла уранці, що тебе нема. Кв. 1. 215. Доброго нічого там не вздріла. Гліб. Ой коби я свого любка на годинку вздріла. Гол. IV. 454.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 324.