УЖАЛИТИ

УЖА́ЛИТИ (ВЖА́ЛИТИ), алю́, а́лиш, перех. Док. до жа́лити; // Укусити, впившися жалом у тіло (про бджолу, комара, змію і т. ін.). Співали [комарі] тонісінько, улесливо, наче просили пробачення за те, що зараз ужалять (Донч., V, 1957, 93); Бджола ужалила ворога, і її сородичі відчули сигнал тривоги (Хлібороб Укр., 7, 1969, 47); Кузьма.. ненароком наступив на гадюку, і вона вжалила його в ногу — ох, як він галасував! (Гончар, Тронка, 1963, 31); * У порівн. Нараз [Янь] зірвався, немов гадюка його вжалила (Фр., II, 1950, 230); Гість мало не до стелі підскочив, наче його вжалив у ногу скорпіон (Хижняк, Килимок, 1961, 36); // Поцілити, впитися в тіло (про кулю, стрілу і т. ін.). Ще дві стрічки вистріляв Кравцов, але третю набити не встиг. Його вжалила куля (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 321); На спалах прилетіла ще одна куля і тепер уже вжалила в бік Ілька (Панч, І, 1956, 599); // перен. Уразити дошкульним словом, поглядом і т. ін. — То скажіть своєму Вольдемарові, може, посунеться, — вжалила прикажчика Настя. — У них же сто тисяч десятин… (Гончар, І, 1959, 35); Він ужалив недобрими очима з-під насуплених брів Євгена Шульгу (Рибак, Час.., 1960, 388); Від неї [насмішки] ніде не заховаєшся, нічим не одкупишся. Найпаршивіше з закутка вжалить тебе, і нічого не вдієш (Стельмах, Хліб.., 1959, 115).

◊ Ужа́лити в [са́ме] се́рце — боляче вразити; спричинити душевний біль. — Ти згадай, серце, які Дубці дохідні! Молодий аж іздригнувся і дивиться на неї, — ніби його щось.. у серце вжалило… (Вовчок, І, 1955, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 400.